ЦАРСЬКА ТЕОКРАТІЯ

Протягом сорок років Бог Єгова вів дітей Ізраїля пустелею рукою Мойсея. В останній рік подорожі він привів їх до рівнин Моава. Господь призначив вірного слугу Мойсея, Ісуса Навина, своїм наступником. Мойсей дарував натхненне благословення дванадцяти племенам Ізраїля, а потім зійшов на вершину гори Нево, щоб померти.

Завдяки диву Єгови, яке розділило бурхливі води річки Йордан, Ісус Навин перевів ізраїльтян через русло потоку по сухому дні, і тоді почалося завоювання обіцяної землі. Єгова пообіцяв їхнім предкам дати їм землю. Тепер він наказав своєму обраному народові знищити проклятих ханаанеїв у землі та викорінити їхню релігію, інакше релігія стане для них пасткою. Бог засудив цих поклонників демонів до смерті і зробив ізраїльтян своїми виконавцями, «за образом Божим». Війна, яку ізраїльтяни вели проти ханаанеїв, була за наказом великого Теократа, Єгови. Це була теократична і праведна війна за очищення землі, яка була осквернена ідолопоклонством і кривавими справами, скоєними в ім’я релігії. Бог був з ізраїльтянами в цій війні та творив чудеса для перемоги свого народу та знищення ворогів.

Після шести років постійної війни язичницькі народи в Обіцяній землі ще не були повністю викорінені, проте розпочався поділ землі між племенами Ізраїля. Племена залишалися вірними Богу Ізраїля за життя Ісуса Навина та старійшин народу, який пережив його, і вони були благословенні. Як написано: «Блаженний народ, для якого Господь є Його Богом, – люди, яких Він обрав собі у спадщину!» ( Псалом 33:12 ). Ім’я Ісуса Навина означає «Єгова спасає». Грецький переклад Біблії перекладає ім’я Ісуса Навина як «Ісус». ( Дії 7:45 ; Євреїв 4:8 ). У своєму вірному керівництві Ізраїлем та в перемогах, які він здобув вірою в Бога над язичницькими народами Ханаану, Ісус Навин був прообразом або фігурою пророка Ісуса Христа, Насіння, яке розчавить голову Змія. На своїй останній зустрічі з народом Ізраїлю перед смертю Ісус Навин закликав їх дотримуватися заповіту з Богом і поклонятися Тому, хто зробив їх вільним народом. Ісус Навин наказав їм вирішувати між релігією та істинним і живим Богом, кажучи: «Якщо ж вам не подобається служити Господу, то вибирайте собі сьогодні, кому будете служити: чи богам, яким служили ваші прабатьки, на тому боці Ріки (Євфрат), чи богам аморейців, у краю яких ви живете. Проте я і мій дім будемо служити Господу!» ( Ісуса Навина 24:15 ). Хто заперечить, що Ісус Навин був свідком Єгови?

Після часів Ісуса Навина залишалася одна обставина, яка загрожувала Ізраїлю залишатися вільним народом: це була присутність у деяких частинах землі ханаанців, які уникли знищення разом зі своєю релігією. Така релігія виявилася тим гріхом, проти якого дається застереження тим, хто має бути вільним та незаплутаним в досягнені вічного життя: «Тому й ми, маючи довкола себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всяку гордість та гріх, що нас легко обплутує, з терпінням прямуймо до тієї боротьби, яка перед нам» ( Євреїв 12:1 ). Старий Змій чатував навколо, щоб постійно спокушати релігією вибраний народ, через який мало прийти царське Насіння.

Знову й знову ізраїльтяни ставали недбалими, нехтували та забували своє поклоніння та служіння Єгові. Вони ставали жертвами релігії. Щоразу, коли народ порушував свою угоду з Ним, Єгова продавав їх у руки їхніх язичницьких ворогів, поклоніння демонічним богам яких ізраїльтяни перейняли. Коли Його народ кликав до Нього у своєму горі та відвертався від демонізму та шукав Його, тоді Єгова ставив їм суддів, щоб визволити їх від ворогів та пастки релігії. Цей період суддів бачив, як поставали та здійснювали подвиги віри такі свідки Єгови, як Егуд, Варак і Девора, Гедеон, Єфтах, Самсон та пророк Самуїл. ( Євреїв 11:32-34 ) Запис у книзі Суддів завершується таким твердженням: «Того часу не було в Ізраїлі царя, тому кожен робив те, що йому здавалось правильним» ( Суддів 21:25 ).

Тоді ізраїльтяни забажали наслідувати навколишні язичницькі народи і прийшли до судді, пророка Самуїла, і попросили його поставити над ними царя, щоб він видимо правив та керував ними. Вони ігнорували те, що Єгова був їхнім невидимим Теократичним Царем і не покинув би їх, якщо б вони не покинули свого поклоніння йому. Самуїл був незадоволений і молився Богові. «А Господь так відповів Самуїлові: Прислухайся до голосу народу та до всього, що вони тобі кажуть, адже не тебе вони відкинули, але вони знехтували Мною, аби Я не був їхнім царем. Адже як вони поводились завжди, – з тих пір, коли Я їх вивів з Єгипту, й дотепер, – вони залишали Мене, аби служити іншим богам; так вони чинять і з тобою». – 1 Самуїла 8:7,8

На наполегливе прохання народу Бог призначив Саула з племені Веніямина царем, і Саула було помазано олією на голову на цю царську посаду. Таким чином Саул став «помазанцем Господнім» ( 1 Самуїла 10:1 ; 12:3, 5 ). Цар Саул не довів, що він є прообразом великого Месії. «Господь знайшов Собі мужа по Своєму серцю. Саме йому Господь доручить стати володарем над Своїм народом» ( 1 Самуїла 13:13, 14 ). Цим чоловіком виявився Давид, він довів, що є прообразом майбутнього Месії, «Лева з племені Юди». Перемігши філістимського велетня Голіафа лише за допомогою пастушої пращі та каменя, Бог зробив Давида помітним у центрі уваги народу, і цар Саул зробив його воєначальником у своєму війську.

Дух Господній більше не був на Саулі, і Диявол розбудив у ньому дух заздрощів проти Давида. Диявол також спонукав Саула переслідувати та намагатися знищити Давида, щоб запобігти появі обіцяного Насіння з роду Давида. Але Єгова визволив свого помазанця від переслідувань Саула.

Потім Давид став царем Ізраїлю і був помазаний на посаду в Хевроні в коліні Юди. Він правив сорок років. Кілька разів його обманював диявол, і він страждав за це, але його серце завжди залишалося вірним Єгові, якому він поклонявся, і він покаявся і відновив Божу прихильність. Єрусалим став столицею Ізраїлю, особливо його гора під назвою «Сіон». Оскільки Давид уособлював Месію, помазаного Царя Єгови, який мав прийти, Сіон став прообразом столичної організації Єгови під керівництвом Його Месіанського Царя. Отже, столична організація Бога або теократичний уряд Месії називається «Сіон» у біблійних пророцтвах.

З часом серце Давида спонукало його збудувати величний будинок, палац або храм для ковчега Господнього та для служіння його священиків та левитів. Тоді Господь послав свого пророка Натана і повідомив Давида, що такий привілей був призначений для його сина, враховуючи, що цар Давид був людиною війни та крові. Однак, водночас, Бог Єгова уклав угоду з Давидом. Це була угода про царство. За нею Бог пообіцяв, що царство продовжуватиметься в родовідній лінії Давида: «А твій рід, і твоє царство буде непорушним переді Мною навіки; твій престол стоятиме вічно» ( 2 Самуїла 7:1-16 ). Ця угода про царство гарантувала, що царське Насіння, Месія, або Христос, прийде з дому або роду Давида, і що Єгова дасть йому теократичний уряд. Тому Месію, або Христа, почали називати «Сином Давидовим» ( Матвія 1:1 ).

Відповідно до заповіту царства, син Давида Соломон успадкував царство, ім’я якого означає «Мирний». Соломон розпочав будівництво храму, для якого його батько зробив великі приготування ( 1 Царів 6:1 ). Це було типово для майбутніх подій. Це відповідає історії Христа Месії. На четвертий рік, або через три з половиною роки після помазання Божим духом на річці Йордан, Христос прийшов до храму в Єрусалимі та представив себе як Цар і як Наріжний камінь, на якому мав бути збудований великий духовний храм Бога Єгови. Помазаник Ісус сказав про себе: «Ось, тут більший за Соломона». Цим він довів, що Соломон був прообразом Месії, який будує справжній Божий храм з живого каміння. — Матвія 12:42 ; 1 Петра 2:4-9 .

Останнім царем з лінії Соломона, який займав трон у Єрусалимі, був Седекія. Цар Седекія став невірним та став ідолопоклонником. Перед скиненням його з престолу, Бог завіту-царства надихнув свого пророка Єзекіїля звернутися до нього з землі Вавилонської: «А про тебе, негідний беззаконнику, князю Ізраїлю, день якого надходить, як і час кінцевого злочину, так говорить Владика Господь: Скинь з голови корону, зніми царський вінець, бо нічого не залишиться з того, що є. Те, що низьке, буде підвищене, а високе понизиться. Отже, руїною, руїною, руїною його (місто Єрусалим) зроблю, і він вже таким, як є, не буде, доки не прийде Той, Хто матиме на нього право, – Йому Я передам місто» – Єзекіїля 21:30-32 .

У 606 році до нашої ери небесний Теократ змусив царя Навуходоносора з Вавилона повалити прообразну Теократію в Ізраїлі. Однак Єгова не покинув свій завітний народ, залишок якого залишався вірним йому, такий як Єзекіїль, Даниїл та його троє єврейських товаришів, а також Єремія. Через свого пророка Єремію Бог передбачив, що після сімдесяти років спустошення Єрусалима та його володінь він поверне вірний залишок з полону у Вавилоні до Обіцяної землі. Крім того, завіт Єгови з Давидом про вічне царство не був розірваний. Він продовжувався, чекаючи на прихід гідного, чиє право на царство або Теократичний уряд мало належати. Йому Єгова дасть царство після його приходу. Як передбачив Яків на смертному одрі в Єгипті, «Не відійде скіпетр від Юди і з його покоління берло володаря, доки не прийде Той, Кому воно належить, і Йому коритимуться народи.» — Буття 49:10 .

Царя Седекію взяв у полон цар Навуходоносор, а Єрусалим та його храм були розграбовані та зруйновані дотла. Земля Юди була позбавлена ​​всіх її єврейських мешканців, і розпочалося сімдесят років спустошення. З поваленням прообразної теократії розпочався довгий період, відомий як «часи язичників». Сатана Диявол тепер став «богом цього світу». – 2 Коринтян 4:4 .