ОБЧИСЛЕННЯ ЧАСУ

Цар Вічності встановив межу для старого світу безбожників і поклав йому край рівно через 120 років після того, як висловив свій вирок (Буття 6:3). Виявивши Свою всемогутню силу в потопі, Бог Єгова стер з лиця землі нечестивих створінь, які наповнили землю насильством. За допомогою бурхливих вод потопу Він не лише очистив землю від них, але й очистив саму землю, яка була опоганена кров’ю, неправедно пролитою безбожниками. Опоганена земля справедливо могла бути очищена лише кров’ю тих, хто проливав кров. — Числа 35:33.

Небесні духовні створіння, які матеріалізувалися в тілах із плоті та здійснювали прямий контроль над земними справами, були змушені повернутися в духовний світ. Таким чином було покладено край подібному безпосередньому втручанню духів із неба в людські справи. Духовним «синам Божим», які непокірно брали за дружин дочок людських, не було дозволено повернутися до святих дворів Божої присутності, але Бог віддав їх під нагляд Сатани, який помістив їх у фактичне ув’язнення. Опинившись у такому стані, вони стали «духам, які були у в’язниці, прийшов і проповідував; тим, які колись були непокірні, коли їх за днів Ноя очікувало Боже довготерпіння, як він будував ковчег, у якому мало – всього вісім душ – врятувалося від води». — 1 Петра 3:19, 20.

Проте нефілими, які відкрито повстали разом із Сатаною, знову приєдналися до лав демонів під проводом Сатани, їхнього князя. Усіх їх Сатана тепер організував за новим зразком, символізованим у біблійному пророцтві як «інша ознака». «І з’явилася на небі інша ознака: ось, великий червоний дракон, який мав сім голів і десять рогів, і на його головах – сім вінців. А його хвіст змів третину небесних зірок і скинув їх на землю.». — Об’явлення 12:3, 4.

Отже, докази очевидні: символічні перед-потопні небеса й земля припинили своє існування, але наша планета, земля, залишилася. Релігія була змита з лиця землі шляхом знищення всіх релігійників. На очищену землю Ной та всі інші мешканці ковчега вийшли за велінням Бога. Перше, що було зроблено поза ковчегом, — це встановлення поклоніння Богу Єгові Ноєм, який є пророчим образом «насіння» жінки, призначеного розчавити голову Змія. «Після цього збудував Ной жертовник Господеві. Він узяв з усієї чистої худоби та з усіх чистих птахів і приніс всепалення на жертовнику. І відчув Господь приємний запах, і сказав Господь Сам Собі: Не проклинатиму більше землю через людину, бо з раннього віку серце людини має нахил до зла; тому більше не знищуватиму все живе так, як Я вчинив.». — Буття 8:20, 21.

Окрім того, що ця подія була пророцтвом про більші речі в майбутньому, вона стала малим або мініатюрним виконанням слів Ламеха при народженні Ноя: «Він дасть розраду в наших справах, у праці наших рук на землі, яку Господь прокляв». Єгова прокляв землю в часи Едему, бо досконала людина стала нечестивою; але тепер, оскільки всі її нащадки народжувалися грішниками і, отже, помисли їхніх сердець були схильні до зла з юнацтва, Бог Єгова не став проклинати землю через той стан, у якому вони безпорадно народилися. Тільки згодом, коли людський рід свідомо вибирав нечестя і опоганював землю невинною кров’ю, Бог наводив на них прокляття. — Ісаї 24:3–6; Малахії 4:6.

На певний час, щоб послужити створеному тут пророчому образу, земля була чистою, неопоганеною і непроклятою. Її єдині мешканці були праведними в Божих очах завдяки своїй вірі та послуху, і поклоніння Єгові панувало, витіснивши будь-який демонізм чи релігію. Щоправда, невидимі демони під проводом Сатани не були знищені, але їм було дозволено реорганізуватися. Проте в цей момент часу Бог Єгова діяв через Слово, Свого небесного представника, безпосередньо з Ноєм та його праведним домом. Праведні небеса тоді були в контакті з праведною землею. За таких умов, які були пророчими для умов нового світу, що тепер уже близько, Бог знову проголосив божественний мандат: «Бог поблагословив Ноя та його синів і сказав їм: Плодіться й розмножуйтеся та наповнюйте землю!… Ви ж плодіться і множтеся, заповнюйте землю і розмножуйтеся на ній.». — Буття 9:1, 7.

Приблизно через рік, або через два роки після початку потопу, народилася перша дитина на виконання цього повтореного божественного мандата (Буття 11:10). Згодом мандат був виконаний не в повному, а в прообразному або символічному сенсі, коли з’явилося сімдесят поколінь від Ноя та його нащадків, перелічених у десятому розділі Буття. Сімдесят (або сім помножити на десять — обидва числа символізують повноту) представляє виконання або завершення щодо мандата. Німрод через нечестя та бездітність не береться до уваги, бо він не зображує нікого, хто мав би частку в справжньому, постійному виконанні божественного мандата в новому світі (Буття 10:8–10; 10:32). Живучи 350 років після потопу, Ной бачив прообразне виконання божественного мандата. Хоча мандат був даний насамперед йому, він більше не мав дітей. Розмноженням займалися його сини та невістки. Так само буде і під правлінням Більшого Ноя.

Щоб показати, що виконання божественного мандата не мало на меті народження дітей під тоталітарним правлінням для цілей егоїстичних воєн та опоганення землі кров’ю, Бог Єгова уклав з Ноєм та його синами (а отже, з усіма їхніми нащадками донині) вічну угоду щодо святості крові, яка є основою життя. Згідно з цією угодою або урочистим проголошенням волі Життєдавця, людина могла вбивати тварин для необхідної їжі, але не могла позбавляти тварин життя чи душі заради розваги. Також кров убивці могла бути пролита лише тим, кому Бог доручив діяти як Його представнику та виконавцю вироку. Бог сказав тим, хто поклонявся Йому: «І все, що живе і рухається, буде вам на поживу. Як і зелені рослини – віддав Я вам усе. Лише м’яса з кров’ю його – з душею його – не будете їсти. Бо й вашої крові – вашої душі – Я вимагатиму з руки кожної істоти. Тим більше вимагатиму її з руки людини, – з руки чоловіка, кожного брата його Я вимагатиму людської душі. Хто проливатиме людську кров, то і його кров буде пролита людиною, бо за образом Божим створено людину.». — Буття 9:3–6.

Якби людство дотримувалося цієї вічної угоди про святість життя створінь, воно не опоганювало б землю, а уникнуло б прокляття від Бога та знищення, що слідує за прокляттям. Як видимий знак цієї угоди про кров великий Життєдавець помістив на небі веселку, якої людина ніколи не бачила до потопу. «Далі Бог сказав: Ось ознака Заповіту, який Я на вічні покоління укладаю між Мною і вами, та між усякою живою душею, яка з вами. Я даю Мою райдугу в хмарі. …. Це ознака Заповіту, який Я уклав між Мною і кожною істотою, яка на землі.». (Буття 9:12–17). Істина цієї угоди про веселку, застосована Божою силою у визначений Ним час, звільнить землю від неправедних воєн, які терзали людство.

ВИМІРЮВАННЯ ЧАСУ ДО НАШИХ ДНІВ

Що стосується людських відносин, Бог є точним Хранителем Часу у виконанні Своїх намірів. Поки Бог не відкриє це Своїм відданим слугам, створіння не можуть «знати часи чи терміни, які Отець поклав у Своїй владі». Він призначає час для дозрівання кожного Свого наміру, і в повноті часу Він діє. «Коли ж прийшла повнота часу, Бог послав Свого Сина, Який народився від жінки і був під Законом, аби викупити тих, які під Законом, щоб ми одержали усиновлення.». (Галатів 4:4, 5). «Все має свій час, і кожна справа під небом має свою пору». — Екклезіяста 3:1.

Божественне Слово істини викриває як безглуздих тих вчителів «ложної філософії», які вчать, ніби людина перебуває на цій планеті в стані розвитку до досконалості мільйони років. Після Потопу Боже Слово рахує час через покоління сина Ноя, Сима. До Потопу час відлічувався від Адама через лінію Сифа.

Вихід 12:40–43 і Галатів 3:17 узгоджуються в тому, що від угоди з Авраамом до угоди Божого закону з народом Ізраїлю під час їхнього виходу з Єгипту минуло 430 років. Після цього був похід ізраїльтян через пустелю до землі Ханаанської протягом 40 років, після чого було 6 років боїв із ханаанеянами перед тим, як суддя Ісус Навин розподілив усю землю між ізраїльтянами (Ісуса Навина 14:5–10; Числа 1:1; 10:11, 12; 12:16; 13:1, 30). Після смерті Ісуса Навина був період суддів, тривалість якого Біблія чітко не визначає. Щодо цього апостол Павло каже в Дії 13:19–22: «Підкоривши сім народів у ханаанській землі, дав їм у спадщину їхню землю – майже через чотириста п’ятдесят років. А після цього дав суддів – до пророка Самуїла. Потім просили царя – і Бог дав їм Саула, сина Киса, мужа з племені Веніяміна, – на сорок років. Відкинувши його, Він поставив їм царем Давида, якому засвідчив і сказав: Знайшов Я Давида, сина Єссея, людину Мого серця, – він виконає всі Мої наміри!». Після сорокарічного правління Давида царем став його син Соломон, і на четвертому році свого правління він почав будувати храм у Єрусалимі.

У записі про будівництво храму великий Хранитель Часу надає дані, які заповнюють прогалину між виходом ізраїльтян із Єгипту до початку робіт над храмом. «Так сталося, що в чотириста вісімдесятому році після виходу Ізраїльтян з Єгипту, четвертого року, в місяці Зів, тобто в другому місяці року царювання над Ізраїлем Соломона, було розпочате будівництво Господнього Храму». Після цього Соломон царював тридцять шість років (1 Царів 6:1; 11:42). В оригінальному єврейському тексті цих віршів цифри років виписані повністю літерами. Лише через сотні років після Христа літери алфавіту почали використовуватися як символи чисел, і то лише для нумерації розділів і віршів, але НЕ для зміни оригінального єврейського тексту. Без будь-якого іншого чіткого біблійного твердження про час ми приймаємо 1 Царів 6:1, 2.

Отже, ми перебуваємо поблизу завершення шести тисяч років людської історії, з умовами навколо нас і грандіозними подіями, що наближаються, які були преображені подіями днів Ноя. — Луки 17:26–30.

Біблійні цитати використані з перекладу Р. Турконяка другого видання.