БОЖЕСТВЕННИЙ НАКАЗ ПРИЗУПИНЕНО

Оскільки Єгова засудив Сатану Диявола до знищення, але дозволив йому залишатися протягом визначеного часу до виконання вироку, так само Всемудрий Бог не знищив негайно бунтівних Адама й Єву. Бог мав повну владу вбити їх тоді й там, відповідно до покарання «неодмінно помреш». Після цього Бог міг створити нового чоловіка й нову жінку та знову доручити цій невинній парі божественний наказ. Тоді виконання божественного наказу — наповнити землю праведними нащадками — відбувалося б без жодних затримок чи перерв. Проте цей наказ має виконуватися під керівництвом праведного невидимого правителя разом із небесною духовною організацією. Перший правитель людини став зрадником і беззаконником, але Бог не усунув його й не знищив із позиції невидимої влади над землею та її створіннями. Так само Бог дозволив Адамові та його дружині залишитися живими, але не для того, щоб вони виконали божественний наказ. Ставши неправедними, вони вже не відповідали меті Бога, і Він позбавив їх цього привілею. Бог залишив їх живими, щоб їхні нащадки могли послужити для мети суворої перевірки на цілісність і щоб урешті-решт Його святе ім’я могло бути проголошене та виправдане по всій землі.

Влаштувавши у Едемі Свій суд і перш за все розглянувши справу Змія через винесений вирок, Єгова Бог потім звернувся до першого правопорушника з винної людської пари: «А жінці сказав: Вельми помножу твої болі й твої муки під час народження дітей. До твого чоловіка відчуватимеш потяг, а він над тобою пануватиме». (Буття 3:16)
Це не було дозволом виконувати божественний наказ, ані підтвердженням цього наказу. Це не означало, що виконання наказу буде болісним процесом і його потрібно прискорювати. Знаючи наперед про майбутню всесвітню катастрофу, Бог не міг цими словами, зверненими до жінки, дозволити прискорення божественного наказу. Майбутня світова катастрофа зробить це без жодної користі й знищить поспішно створене людське покоління. Слова Єгови, сказані жінці, доводять, що божественний наказ був вилучений в Адама та його дружини й буде збережений для пізніших слухняних і гідних людей. Для цих гідних виконання наказу не буде болем.

«Адамові Бог сказав: Оскільки ти послухав голосу своєї жінки і з’їв з дерева, з якого Я наказав тобі не їсти, – проклята через тебе земля! В тяжкій праці харчуватимешся з неї в усі дні свого життя. Тернину й будяки родитиме тобі, і будеш їсти польову траву. У поті свого чола їстимеш свій хліб, доки не повернешся в землю, звідки ти був узятий. Бо ти – порох, і до пороху вернешся.». (Буття 3:17–19)

У цьому проголошенні вироку людині Великий Податель життя заявив, що скасовано право Адама на вічне життя, а також право насолоджуватися життям у раю Едемському. Тепер йому належало вийти на відкрите поле!
У який спосіб було прокляте поле або земля поза межами райського саду? Оскільки від часу існування людини на землі ще не йшов дощ, а «з землі підіймалась волога і напувала всю поверхню землі.» (Буття 2:5, 6). Замість того, щоб ті поля поза садом — які Бог посадив відповідно до цього зрошування парою — розквітали всюди, як парк чи сад, вони схильні були породжувати терен і будяки. «Бо земля, що напилася дощу, який її часто зрошує, і родить корисну зелень тим, котрі її обробляють, – одержує благословення від Бога. А та, що зростила терня і бур’ян, – не потрібна і близька до прокляття; її кінець – спалення.». (Євреїв 6:7, 8) Зважаючи на проклятий бунт людини, Бог не благословлятиме ґрунт поля й не полегшить проблему терну та будяків — людина боротиметься з ними.

Відтоді людина вже не могла вільно їсти плоди райських дерев, а була змушена харчуватися травою зовнішнього поля. Вона втратила радість обробляти й доглядати сад, натомість працювала на диких полях, орючи землю в поті чола. Тепер вона працювала не для свого Творця, якого відкинула як Бога правди на користь Змія, прийнявши релігію. Тому Адам не отримає нагороди у вигляді нескінченного життя за свої зусилля. Його дні були полічені й дуже короткі порівняно з вічністю життя, якою він міг би насолоджуватися в раю на землі. Кінець його праці — повернення до безформного пороху й у землю, яку він намагався обробляти.

«Перша людина — з землі, земна». (1 Коринтян 15:47) Саме тому, що він згрішив і змарнував своє життя, йому належало повернутися в землю, бо, як сказав Бог: «ти порох, і в порох повернешся». Жодної обіцянки життя на небі Адамові не було дано, навіть якби він залишився слухняним і вірним.
Отже, оскільки Адам і його дружина Єва особисто перебували на випробуванні, впали в ньому й були засуджені до смерті, їх чекали лише смерть і зникнення. Вирок Бога був справедливо винесений проти них і є непорушним. Єгова Бог ні в чому не змінюється. Він не заперечує й не суперечить Сам Собі. (1 Самуїла 15:29) Оскільки на той момент у Адама й Єви ще не народилися діти, які брали б участь разом із ними у випробуванні, суді та вироку, становище їхніх нащадків було іншим, а отже, їхніх дітей ще можна було викупити.

Виконання вироку смерті проти Адама й Єви мало розпочатися. Якби їм дозволили залишитися в Едемі разом зі Змієм, залишилася б можливість, що Змій приведе їх до «дерева життя, яке також було посередині саду» й дасть його їм пізнати. «Тоді сказав Господь Бог: Оце став чоловік немов один з Нас, знаючи добро й зло. Тож тепер, аби лишень він не простягнув своєї руки і не взяв ще й з дерева життя, не спожив, і не став жити вічно. Тому вислав його Господь Бог з Едемського саду, щоб обробляти землю, з якої він був узятий.». (Буття 3:22, 23)
Цим Бог показав Своє верховенство над Дияволом і запобіг створенню ситуації, в якій могло б здаватися, що Бог змушений дозволити грішним бунтівникам жити вічно. Досконала праведність і справедливість Бога не могли допустити такої невідповідності. Це доказ того, що Він не дозволить гріху чи Дияволу існувати вічно.
«Тож вигнав Бог людину і поставив на сході Едемського саду херувимів та полум’яного меча, що обертався у всі сторони, аби стерегти дорогу до дерева життя». (Буття 3:24)

Люцифер, який певний час був «помазаним херувимом-покровителем», обманувся у своїй надії, і від нього можна було чекати нових зрад. Тому Єгова Бог, Який «сидить на херувимах», поставив охорону з цих херувимів біля входу в сад, а також полум’яний меч виконання. Через це Адам і Єва зіткнулися з цими небесними істотами, які виступали представниками Бога. Жодна людина не могла пройти повз цю херувимську охорону, щоб привласнити засоби життя всупереч волі та суду Бога.

Ці херувимські вартові завжди стояли на шляху Адама й змушували його перебувати у вигнанні на полях поза Едемом аж до дня його смерті. «Всіх днів Адама, які він прожив, було дев’ятсот тридцять років. І він помер.». (Буття 5:5) Він не пережив навіть повних тисячі років. Про Бога написано: «один день у Господа – немов тисяча років, а тисяча років – неначе один день!». (2 Петра 3:8) Якщо вважати тисячу років одним днем, то Адам помер того самого дня, коли з’їв заборонений плід. Ба більше — у добу з двадцяти чотирьох годин, протягом якої він з’їв плід із руки своєї дружини, Великий Суддя виніс проти нього вирок смерті, і право Адама на життя було скасовано. Таким чином, в очах Бога Адам став мертвою людиною вже того самого дня. Хоч минули століття до остаточного завершення, слово Боже врешті-решт було виправдане щодо Адама: «бо того дня, коли скуштуєш його, неодмінно помреш!». Сатана не зміг довести Адамові й Єві своє релігійне твердження: «Ні! Ви не помрете!». Велич, незмінність і верховенство закону Бога були підтверджені, тоді як релігія не дала Адамові й Єві ані мудрості, ані знання, ані подоби Божої, ані безсмертя.

Цитати з Біблії, сучасний український переклад Турконяка, друге видання (CUV).